Тур вихідного дня

Доведеться не розповідати про маршрут, який я задумав проїхати, краще розповім коли все ж його проїду, так буде цікавіше.
Отже дістав я ровер, щоб здійснити мега-подорож, і чогось думав що в нього пробите переднє колесо ще з часів минулорічної поїздки з Тарасом. Зняв колесо, камеру, опустив у воду, хвилин десять крутив, крутив, але здається нічого не пропускає. Трясця, не може бути. Але я згадав, що коли я його пробив, ну тобто остаточно пробив, бо воно і так постійно спускало, то ми з Тарасом заклеїли в його батьків в Коломиї. От же ж дідько!

Так я і втратив трошки часу, до поїзда було десь пів години, я почав збирати речі і десь за 15 хвилин до поїзда виїхав разом з корєшом за компанію.
Як завжди я маю щось провтикати, на цей раз все банально, просто запізнився на поїзд, лиш поглядом останній вагон супроводжував. Ну нічого, можна спробувати до наступної станції наздогнати. Швиденько прочесали до Чернівців Північних, ледь пацанам пиво не розлили, які спокійно його пили на стежці, але знову було видно лиш останній вагон і ту-ту.

Далі, хоч воно і виглядало фантастично, я вирішив вже сам наздоганяти його до Мамаївців, в що сам слабо вірив, а ще коли з третьої спроби виїхав на трасу, то все більше розумів що доведеться або їхати назад або їхати вперед. Вирішив їхати вперед, прикольно так ввечері їдеш незрозуміло куди, та й ще дощик почав крапати. Може доїду сьогодні до Вижниці, там посплю десь зо 3 години і далі в дорогу.

Проїхав я десь 35 км до Вашківців і вирішив що на сьогодні досить, вже нічого не працювало, крім диско-гопанки, але я знайшов якусь напевно пекарню і попросив води попити. Ну тепер можна йти спати, ну тобто перечекати якось ніч. На станції була вузенька лавочка, трохи мокра, там я й постелив 2 пакети, кофту, рушник і влігся, хоча спати троха було незручно, зайвий рух і можна впасти з тієї лавки.

Проспав промучився десь до 4.30, коли почув що хтось іде і вирішив вставати швиденько. То була бабуля, яка йшла на ранковий поїзд на Чернівці. Поговорив трохи з нею, зібрав речі і в дорогу, вже майже сонце сходило, самий кайфовий час, вже не темно, але ще й не світло.

Куди я їду? Гадки не маю, але так класно, почався новий день, може ще є можливість все виправити і встигнути на поїзд у Ворохті? Подивимось...

Дорогою знайшов класні яблука, яких навіть з дерева не довелось рвати, на землі позбирав, мені їх на всю дорогу вистачило. Ще зустрів поїзд, яким мав їхати, я його сфоткав, але там нічого не видно, ну але треба якусь вже фотку запостити...

Назвемо це чорний квадрат і 3 світлі цятки

Приїхав я в Вижницю десь в 7-й годині і зрозумів, що на Ворохту їхати змісту вже не має. Треба щось переплановувати, дістав карту, пельмені, які чора не доїв і сів на березі Черемоша думати.

Є варіант поїхати на Коломию, але що там робити? О ідея прийшла! Десь в 3-4-й вечора на Городенку йде поїзд, звідти можна проїхатись до Снятина ровером і на поїзд до Чернівців. Клас!

Черемош. Хотів скупатись, але....

Найкоротший шлях через Косів, так підказувала карта і здоровий ґлузд. В Косові був якийсь великий базар, перед в'їздом. Тарас що то за базар був? Там проїхати було трошки складно, майже як в Індії, машини, люди, ровери...

Переїхав через міст, який вже давно тимчасовий, спитав там в одного вуйка як на Коломию їхати, він сказав прямо-прямо-прямо, ну окей.
За Косовом починався підйом на якийсь перевал, то ж місцями доводилось злазити з колеса і йти пішки, але все ж перший підйом я подолав.

Після перевалу почався стрімкий спуск, я розігнався і, трясця, злетіла кепка. Довелось зупинятись і трошки наверх підніматись. Докатився до якогось села, Пістинь по ходу, там в магазині захавав морозива і взяв води, вода помістилась на раму. Поїхав далі, внизу була річка Пістинька, яке село - така і річка, але вона була брудна, тож і тут не можливо було скупатись.

Доїхав до роздоріжжя за мостом і там писало "Коломия 23 км". Ну що, треба їхати, хоча дорога і йшла вверх. Піднявся і побачив знак яким лякав Тарас, Уторопи: "там такі підйоми що вродити можна". Ну вроити, не вродив, лиш один раз пішки трошки пройшов. За Уторопами було щось на кшталт перевалу, там вирішив відпочити десь годинку, часу було вдосталь.

Спустившись з перевалу, знову побачив брудну річку. Але то таке, тепер треба лиш котитись вниз до Коломиї. Але щастя мене все ж чекало, біля файного міста була невелика річка, де я файно скупався і поїхав далі.
На вокзал приперся десь в 2-й годині, тож був час подивитись різні поїзди і сходити щось поїсти. Поїзд мав відправлятись в 16.30, але десь в 15.30 він вже був поданий, шкода що не ДЕЛ-02, який зазвичай туди пускають. Ну нічого...
У вагон набилась купа пенсіонерок, я з ними пів дороги говорив за життя, тобто вони говорили між собою, а я слухав і дивився у вікно. На диво, до Городенки майже ніхто не доїхав, крім мене, машиніста і провідника.

Трошки покружляв містом, виїхав на трасу, яка мені здавалось мала йти на Снятин, глянув на карту, таки так, я мав рацію. Піднявся на невелику гірку і там...

Дорога була дуже мальовнича, але складалась із суцільних зльотів і падінь, тобто спусків і підйомів. Кожен настпуний підйом я лиш задавався питання: "Коли вже Снятин?". І от нарешті, я проїхав по місту і поїхав через Прут до станції, вона насправді десь за 3 км від самого міста.

Взяв трошки перекусити, сві на травичку біля станції, підійшов якийсь співробітник станції чи просто якийсь вуйко, поговорили з ним, його здивувало що я так розсівся собі ))).

Власне, приїхав поїзд, ДЕЛ-02, я заліз в нього і поїхав додому.... 

Ось такий маршрут вийшов https://goo.gl/maps/ybUux

Романія Маре. Продовження

Ну власне, на чому ви закінчили. Ага, пансіон фіг зна де, Румнія здається, господарі, які лиш німецьку знають, ну круто короче....

Ще пару фоток з вікна

Я спустився десь в 8 годині вниз, мені треба було далі їхати до вузькоколійки, але господарі ще спали на дивані. Ну через 15 хвилин вони встали і запропонували мені каву. Класно! Ще ввечері я запримітив в них вай-фай точку, але мені тоді було не до того. Спитав за пароль, він був безпосередньо на роутері заводський, закинув пару фоток на фейсбук і шось ще трохи побраузав. Десь в 9-й годині, подивившись розклад, якому абсолбтно НЕ МОЖНА довіряти сказав, що я би вже збирався, але господарі мене обрадували, сказавши що їдуть через пів години в Ватра-Дорней. От класно, звідти простіше було би добратись.

Поїхали їхнім джипіком, майже всю дорогу курили, та й в пансіоні було накурено, але я чхав тоді на це, люди то хороші... По дорозі обігнали поїзд, який йшов майже паралельно дорозі з такими малими радіусами кривих, що я таких раніше ще не бачив. Приїхавши, я попрощався, Данке Шон, Аус фідерзейн, Гітлер Капут, ну все шо запам'ятав з курсу німецької і пішов на вокзал, по-любому скоро буде той поїзд. Почав дивитись розклад, але нічого розібрати не міг, бо не знав де мені треба буде пересідати тепер. Десь через 3 хвилини поїзд прийшов, я подивився на нього, доволі прикольний, вагони старуваті, але причепурені, та й локомотив так само.

Поїзд поїхав, але за іронією долі, то був мій, наступний десь за 2 години. Ну нічого, можна роздивитись місто, в якому все гарно, такий собі Ужгород в мініатюрі. Чого тільки будівля вокзалу вартує, якась будівля ніби з фільму про Пригоди Електроніка, там де в кінці фільму він на башту вилазить. Набережна, купа церков, парк і гірськолижний курорт з бугелями. А, ну і поїзди, які бувають в принципі часто і їдуть по набережній, а роздивлятись їх можна з іншого боку річки.

Той самий вокзал

Готель "Буковина"

Вокзал з іншого боку річки

Ну, власне треба продовжувати подорож, знайшов я автовокзал, там був автобус до Клуж-Напока, який їхав і до моєї наступної точки - Беклеан пе Сомес. Великий комфортабельний автобус і півтори години поїздки мальовничою Румунією. Спочтаку він трохи горами їхав, потім я заснув, а прокинувся вже коли в долині автобус їхав. Тоді і почав трекати по навігатору Беклеан. Я думав що то велике місто і він буде на автовокзал заїхати, але я помилився, тому вийшов вже аж за містом, коли побачив табличку Beclean pe Somes. Ну нічого, можна містечком прогулятись, купа румунських прапорів, навіть на приватних будинках, але найбільший в центрі, це треба бачити.

Той самий величезний прапор

Ніякого автовокзалу, як я вже сказав, там не було, тому треба врешті проїхати поїздом, трясця, я заради цього їхав в першу чергу. Прийшов на вокзал і почав роздивлятись розклад, як завжди купа буковок, циферок, але в принципі все зрозуміло, на Вішеу де Жос в  доменіцу(неділю) нічого вже не буде, значить їдемо до наступного великого міста, це в нас Деж(там товста жовта дорога на Байя Маре була). Поїзд має бути десь через 40 хвилин, ну і супер! Десь за 15 хв до відправлення почали збиратись люди, значить я не помилився читаючи розклад. Спитав ще в дівчини, яка теж купляла квиток, чи поїзд їде через Деж, на що отримав ствердну відповідь. Взагалі англійську молодь добре в тих краях знає.

Ну і тут апофігей поїздки, приїжджає поїзд, в якому 2 вагони двохповерхові, от трясця, сіті-елефант по-румунськи. Я звичайно ж лізу на другий поверх, м'які сидіння, 2-ий поверх, Румунія, оце кайф! Десь пів години поїзд їхав і тут я почув що наступна станція Деж, а ну мені напевно треба виходити. Ну я вийшов, тільки не на головній станції, а на якійсь там дачній, от трясця, до міста ще десь зо 3 км. Але там я знайшов могильник локомотивів плюс пару старих тепловозів і пішов по одній з гілок в напрямку міста. Сонце сідало і це було круто!

Дже дуже прикольне і тихе місто на березі річки, архітектура, вузеньки і чепурні вулочки. Я там походив трошки в пошуках автовокзалу, але так його і не найшов. Купив вішньовку, яку Ігор просив, бо то тіпа символ. Ну я ще погуляв трошки, в одній з темних вулиць причепився якийсь циган, який хотів картку якусь продати, ну я його чемно посилав, посилаючись на те, що не знаю румунської. Мав я же хоч одного цигана зустріти, це ж Румунія!

Вишнівка

Гугл-карта показувала, що зупинка автобуса за мостом на іншій стороні річки. Дойшовши до точки на карті, я побачив якусь будку без будь-яких натяків на автобус. Написав ще Олегу в скайп, може він знайде ту зупинку, але він посилався на ту саму будку. Ну, як то кажуть поїхали! Знову автостопом! Пройшов за перехрестя і почав пиняти все підряд. Через хвилин 15 підійшов якийсь мужичок на підпитку, який вже не знав україснькою, але шось я його розумів, сказав шо мені треба в Байя Маре, звідти вже недалеко в Вішеу де Жос, ну на крайняк поїду в Солотвино і на ужгородський автобус.

Він мене пригостив білим насінням і ми разом почали ловити машини, по-любому ніхто не зупинявся, бо я дуже добре виглядав. Так десь пів години пройшло і я почав думати, 8-ма година, треба шось думати. А думав я не довго, можна сісти на поїзд до Беклеану, а звідти нічним на Сучаву. Трясця, круто, нічним на Сучаву!

Пройшов троха до заправки де класно вай-фай ловив, хоча планшет показував одну-дві позначки. Олег вирішив подзвонити запитати шо і як, вони разом з пацанами там десь пиво квасили в той час в Чєрновіцах. зв'язок був офігенний, я розказав про пригоди, ну і пішов назад в місто.

До вокзалу іде автобус за 2 леї, номер 2, я бачив його часто коли по місту тинявся. Десь 10 хвилин почекав на зупинці і він приїхав, всього 2 леї, майже нікого крім мене не було, а автобус великий, новенький...

На вокзалі мене знову шось перемкнуло і я переплутав поїзди, взявши квиток до Клуж Напока. Ну нічого, приїду в Сучаву не в 4.30, а десь в 8. Хоч висплюсь.

Поїзд їхав десь годинку, трохи трусило, але то таке, прикро шо трошки дорогуватий, бо він тіпа interregio, скорше за regio, яким я з Беклеану їхав, на малих станціях не зупиняється, але все одно дорого. Ну і дідько з ним! Десь годинку їхали і я приїхав в Клуж Напока. Велике місто, чистеньке, трамваї їздять, треба буде туди якось заїхати, головне щоб циганів там не було. Пішов в магазин, купив всяких ніштяків додому, соку, якогось печива і на вокзал за квитком.

Англійська для касира - не проблема. От тільки я сказав що готівкою я розплачусь, а готівки не було, але вона там вже щось пробила, довелось знімати з картки. Взяв собі другий клас сидячий за 75 лей, може і треба було спальний вагон брати, але пофігу, я їду додому! Пішов в зал очікування, захавав печеньки з соком, і десь годинка пройшла поки приїхав мій поїзд.

Все по місцях, у мене було крайнє біля двері, тож можна притулитись до стінки, але всю ніч горіло світло, то я закрився курткою і ніби було нормально. Прикольно було їхати на під'їзді до Сучави, сонце вже встало, пейзажі там бомбезні, майже як у нас на Буковині, рівнинна височина.

Приїхавши в Сучаву, я одразу вийшов і взяв таксі сказавши просто автогара водію. Доїхали ми швиденько, він по ходу зрозумів відки я і по приїзді сказав дванадцат, супер, я на автовокзалі. Але от прикра несподіванка, наступний автобус на Серет десь в 10 годині, трясця, мені на роботу ще сьогодні. Дивимось карту, можна доїхати в Радауц(Радівці українською), а звідти на таксі до кордону. Подивився розклад, скоро має бути. В цей час приїхав автобус з Чернівців на міжнародну платформу, якого позавчора не було!!! Водій сказав що назад аж в першій годині їде.

Повернувся на звичайну платформу, там стояла маршрутка до Радауц, якої не було в розкладі. Не довіряй румунським розкладам!!! Десь в 10-й я вже був в Радауцах, посинався трошки дощ. Я підійшов до першого таксіста і так нагло українською спитав: "Скільки до кордону буде?", той сказав п'ятдесят. Готівки вже не було, тому довелось бігти до банкомату. Як повернувся, був вже інший таксист, він україснької не розумів, тому довелось питати "фронтьєра кванто коста?", на моє здивування він сказав патрузеч(що означає сорок), класно, поїхали! Десь хвилин 20 і я на кордоні.

На вєліку прапорець "Свободи"

15 хвилин перетину, стандартні питання, де був, шо везеш і нарешті я вдома. Поки їхали до кордону, дощ посилився, а рідна земля зустріла мене взагалі мокрим снігом, от круто! Маршрутка невідомо коли, ну що продовжуєм пиняти машини. Десь п'ята машина зупинилась, мужик їхав до Глибокої, я дорогою йому розказав як треба мультивізу робити, доїхали до повороту до Глибокої і я там вийшов, там була невелика зупинка, сніг вже змінився дощем і я вирішив чекати маршрутку. Десь хвилин через 15 один індусовоз поїхав в напрямку кордону, значить все нормально, додому доїду.

Десь хвилин через 20 вона вже їхала в напрямку Чернівців, десь в першій я вже був вдома, на роботу не пішов в той день, працював з дому, так як геть мокрий був.
Отак і закінчилась подорож Румунією!

Друм Бун!