Романія Маре. Продовження

Ну власне, на чому ви закінчили. Ага, пансіон фіг зна де, Румнія здається, господарі, які лиш німецьку знають, ну круто короче....

Ще пару фоток з вікна

Я спустився десь в 8 годині вниз, мені треба було далі їхати до вузькоколійки, але господарі ще спали на дивані. Ну через 15 хвилин вони встали і запропонували мені каву. Класно! Ще ввечері я запримітив в них вай-фай точку, але мені тоді було не до того. Спитав за пароль, він був безпосередньо на роутері заводський, закинув пару фоток на фейсбук і шось ще трохи побраузав. Десь в 9-й годині, подивившись розклад, якому абсолбтно НЕ МОЖНА довіряти сказав, що я би вже збирався, але господарі мене обрадували, сказавши що їдуть через пів години в Ватра-Дорней. От класно, звідти простіше було би добратись.

Поїхали їхнім джипіком, майже всю дорогу курили, та й в пансіоні було накурено, але я чхав тоді на це, люди то хороші... По дорозі обігнали поїзд, який йшов майже паралельно дорозі з такими малими радіусами кривих, що я таких раніше ще не бачив. Приїхавши, я попрощався, Данке Шон, Аус фідерзейн, Гітлер Капут, ну все шо запам'ятав з курсу німецької і пішов на вокзал, по-любому скоро буде той поїзд. Почав дивитись розклад, але нічого розібрати не міг, бо не знав де мені треба буде пересідати тепер. Десь через 3 хвилини поїзд прийшов, я подивився на нього, доволі прикольний, вагони старуваті, але причепурені, та й локомотив так само.

Поїзд поїхав, але за іронією долі, то був мій, наступний десь за 2 години. Ну нічого, можна роздивитись місто, в якому все гарно, такий собі Ужгород в мініатюрі. Чого тільки будівля вокзалу вартує, якась будівля ніби з фільму про Пригоди Електроніка, там де в кінці фільму він на башту вилазить. Набережна, купа церков, парк і гірськолижний курорт з бугелями. А, ну і поїзди, які бувають в принципі часто і їдуть по набережній, а роздивлятись їх можна з іншого боку річки.

Той самий вокзал

Готель "Буковина"

Вокзал з іншого боку річки

Ну, власне треба продовжувати подорож, знайшов я автовокзал, там був автобус до Клуж-Напока, який їхав і до моєї наступної точки - Беклеан пе Сомес. Великий комфортабельний автобус і півтори години поїздки мальовничою Румунією. Спочтаку він трохи горами їхав, потім я заснув, а прокинувся вже коли в долині автобус їхав. Тоді і почав трекати по навігатору Беклеан. Я думав що то велике місто і він буде на автовокзал заїхати, але я помилився, тому вийшов вже аж за містом, коли побачив табличку Beclean pe Somes. Ну нічого, можна містечком прогулятись, купа румунських прапорів, навіть на приватних будинках, але найбільший в центрі, це треба бачити.

Той самий величезний прапор

Ніякого автовокзалу, як я вже сказав, там не було, тому треба врешті проїхати поїздом, трясця, я заради цього їхав в першу чергу. Прийшов на вокзал і почав роздивлятись розклад, як завжди купа буковок, циферок, але в принципі все зрозуміло, на Вішеу де Жос в  доменіцу(неділю) нічого вже не буде, значить їдемо до наступного великого міста, це в нас Деж(там товста жовта дорога на Байя Маре була). Поїзд має бути десь через 40 хвилин, ну і супер! Десь за 15 хв до відправлення почали збиратись люди, значить я не помилився читаючи розклад. Спитав ще в дівчини, яка теж купляла квиток, чи поїзд їде через Деж, на що отримав ствердну відповідь. Взагалі англійську молодь добре в тих краях знає.

Ну і тут апофігей поїздки, приїжджає поїзд, в якому 2 вагони двохповерхові, от трясця, сіті-елефант по-румунськи. Я звичайно ж лізу на другий поверх, м'які сидіння, 2-ий поверх, Румунія, оце кайф! Десь пів години поїзд їхав і тут я почув що наступна станція Деж, а ну мені напевно треба виходити. Ну я вийшов, тільки не на головній станції, а на якійсь там дачній, от трясця, до міста ще десь зо 3 км. Але там я знайшов могильник локомотивів плюс пару старих тепловозів і пішов по одній з гілок в напрямку міста. Сонце сідало і це було круто!

Дже дуже прикольне і тихе місто на березі річки, архітектура, вузеньки і чепурні вулочки. Я там походив трошки в пошуках автовокзалу, але так його і не найшов. Купив вішньовку, яку Ігор просив, бо то тіпа символ. Ну я ще погуляв трошки, в одній з темних вулиць причепився якийсь циган, який хотів картку якусь продати, ну я його чемно посилав, посилаючись на те, що не знаю румунської. Мав я же хоч одного цигана зустріти, це ж Румунія!

Вишнівка

Гугл-карта показувала, що зупинка автобуса за мостом на іншій стороні річки. Дойшовши до точки на карті, я побачив якусь будку без будь-яких натяків на автобус. Написав ще Олегу в скайп, може він знайде ту зупинку, але він посилався на ту саму будку. Ну, як то кажуть поїхали! Знову автостопом! Пройшов за перехрестя і почав пиняти все підряд. Через хвилин 15 підійшов якийсь мужичок на підпитку, який вже не знав україснькою, але шось я його розумів, сказав шо мені треба в Байя Маре, звідти вже недалеко в Вішеу де Жос, ну на крайняк поїду в Солотвино і на ужгородський автобус.

Він мене пригостив білим насінням і ми разом почали ловити машини, по-любому ніхто не зупинявся, бо я дуже добре виглядав. Так десь пів години пройшло і я почав думати, 8-ма година, треба шось думати. А думав я не довго, можна сісти на поїзд до Беклеану, а звідти нічним на Сучаву. Трясця, круто, нічним на Сучаву!

Пройшов троха до заправки де класно вай-фай ловив, хоча планшет показував одну-дві позначки. Олег вирішив подзвонити запитати шо і як, вони разом з пацанами там десь пиво квасили в той час в Чєрновіцах. зв'язок був офігенний, я розказав про пригоди, ну і пішов назад в місто.

До вокзалу іде автобус за 2 леї, номер 2, я бачив його часто коли по місту тинявся. Десь 10 хвилин почекав на зупинці і він приїхав, всього 2 леї, майже нікого крім мене не було, а автобус великий, новенький...

На вокзалі мене знову шось перемкнуло і я переплутав поїзди, взявши квиток до Клуж Напока. Ну нічого, приїду в Сучаву не в 4.30, а десь в 8. Хоч висплюсь.

Поїзд їхав десь годинку, трохи трусило, але то таке, прикро шо трошки дорогуватий, бо він тіпа interregio, скорше за regio, яким я з Беклеану їхав, на малих станціях не зупиняється, але все одно дорого. Ну і дідько з ним! Десь годинку їхали і я приїхав в Клуж Напока. Велике місто, чистеньке, трамваї їздять, треба буде туди якось заїхати, головне щоб циганів там не було. Пішов в магазин, купив всяких ніштяків додому, соку, якогось печива і на вокзал за квитком.

Англійська для касира - не проблема. От тільки я сказав що готівкою я розплачусь, а готівки не було, але вона там вже щось пробила, довелось знімати з картки. Взяв собі другий клас сидячий за 75 лей, може і треба було спальний вагон брати, але пофігу, я їду додому! Пішов в зал очікування, захавав печеньки з соком, і десь годинка пройшла поки приїхав мій поїзд.

Все по місцях, у мене було крайнє біля двері, тож можна притулитись до стінки, але всю ніч горіло світло, то я закрився курткою і ніби було нормально. Прикольно було їхати на під'їзді до Сучави, сонце вже встало, пейзажі там бомбезні, майже як у нас на Буковині, рівнинна височина.

Приїхавши в Сучаву, я одразу вийшов і взяв таксі сказавши просто автогара водію. Доїхали ми швиденько, він по ходу зрозумів відки я і по приїзді сказав дванадцат, супер, я на автовокзалі. Але от прикра несподіванка, наступний автобус на Серет десь в 10 годині, трясця, мені на роботу ще сьогодні. Дивимось карту, можна доїхати в Радауц(Радівці українською), а звідти на таксі до кордону. Подивився розклад, скоро має бути. В цей час приїхав автобус з Чернівців на міжнародну платформу, якого позавчора не було!!! Водій сказав що назад аж в першій годині їде.

Повернувся на звичайну платформу, там стояла маршрутка до Радауц, якої не було в розкладі. Не довіряй румунським розкладам!!! Десь в 10-й я вже був в Радауцах, посинався трошки дощ. Я підійшов до першого таксіста і так нагло українською спитав: "Скільки до кордону буде?", той сказав п'ятдесят. Готівки вже не було, тому довелось бігти до банкомату. Як повернувся, був вже інший таксист, він україснької не розумів, тому довелось питати "фронтьєра кванто коста?", на моє здивування він сказав патрузеч(що означає сорок), класно, поїхали! Десь хвилин 20 і я на кордоні.

На вєліку прапорець "Свободи"

15 хвилин перетину, стандартні питання, де був, шо везеш і нарешті я вдома. Поки їхали до кордону, дощ посилився, а рідна земля зустріла мене взагалі мокрим снігом, от круто! Маршрутка невідомо коли, ну що продовжуєм пиняти машини. Десь п'ята машина зупинилась, мужик їхав до Глибокої, я дорогою йому розказав як треба мультивізу робити, доїхали до повороту до Глибокої і я там вийшов, там була невелика зупинка, сніг вже змінився дощем і я вирішив чекати маршрутку. Десь хвилин через 15 один індусовоз поїхав в напрямку кордону, значить все нормально, додому доїду.

Десь хвилин через 20 вона вже їхала в напрямку Чернівців, десь в першій я вже був вдома, на роботу не пішов в той день, працював з дому, так як геть мокрий був.
Отак і закінчилась подорож Румунією!

Друм Бун!

    

Романія Маре

Дуже часто я дивився на карту і думку гадав, це ж всього 40 км, а ніколи там не був, треба буде якось поїхати, по-любому треба, треба, треба....

І ось отримав взимку словацьку візу, прокатався трошки і думаю треба буде якось на вихідних поїхати, по-любому треба і в кінці березня, перечитавши положення про транзит Румунії з шенгенською візою, вирішив, поїду на вихідні з однією метою" відвідати лісову вузькоколійку в Вішеу-де-Сус. Потім в Солотвино перейду кордон і через Рахів додому.

Встав по-раніше, десь в 6-й годині і гайда на автобус, який в 7.10 відправляється на Сучаву. Туди я планував приїхати в 10-й годині і далі поїздом в першій годині до Вішеу-Де-Жос, пересадка в Салві і в 20:44 Вішеу-Де-Жос, там невеликий готель прямо біля вузької колії.

Але, власне як завжди, все пішло не за планом. Автобуса сьогодні не було. Чи то він поломився чи що, але то мене не сильно цікавило, ідея, яку я так довго виношував накривалась мідним тазом... От тільки здаватись було рано. В 8-й годині їхав автобус прямо до КПП "Порубне". Швиденько дивлюсь в планшет, є піший перехід, класно, їдемо. Десять гривень за маршрутку і я приїхав. Підходжу до прикордонника, до шлагбауму, питаю "Тут у вас кордон переходять?". Він такий : "Ага". Дає мені якийсь папірчик і каже іди туди до митниці, потім до прикордонника. Ну я й пішов, прикордонник, як завжди, доколупався до мого намоклого паспорта, запитав куди їду, і пропустив далі до румунів. Румуни запитали те саме, плюс ще алкоголь сигарети, стандартно, коротше, 15 хвилин і я за кордоном. Пізніше я з'ясував, що тепер в Румунію спокійно можна їхати без всяких транзитів по шенгену.

От вона Romania mare

Тепер треба пішки протопати зо 4 км до Серету, ближче населених пунктів просто не має. Ну і вперед. Перше що кидається в очі, знамениті бетонні стовпчики, що стоять на всіх дорогах, вказуючи відстань до малого населеного пункту і великого. За річкою Серет знаходжу якусь закинути колію зі станцією, невідомо коли там останній раз був поїзд. Власне сам Серет дуже затишний, відмінність просто на очах, все таке неквапливе, безтурботне, просто жах. Зняв трошки румунських пластмасових леїв в банкоматі, купив в магазині шось поїсти і треба шукати де автобус на Сучаву. В кого ж треба питати, звичайно в поліцейських, в принципі я здогадувався що там зупинка, але вони мені тільки це підтвердили.

Хвилин 15 і під'їхав автобус, новенький, великий, якийсь кореєць чи китаєць. За вікном ті самі пейзажі що в нас, поля, села, майже ті самі люди, от тільки автобус не трясе, а плавно пливе наче по Дністру, так я і заснув і прокинувся вже в Сучаві. На поїзд вже не встигав........

Той самий стовпчик

А туто пише трьома мовами - румунською, українською і англійською, якась у них там програма розвитку туризму

 Серет

 Закинута станція

  

Пройшовся трошки в центр, купа магазинів секонд-хенду(напевно вже не працюють), пішохідні вулички, не знаю навіть з чим порівняти, такий собі Хмельницький з румунською ноткою. 

Вирішив все ж сходити на вокзал поїзди хоч пофоткати. Пройшовся трошки, глянув в карту, глянув на інший берег річки Сучава і зрозумів що треба іти на автобус шукати як добратись до Вішеу-Де-Сус. Прямого автобуса, що не дивно не було, був лиш до Клуж-Напока. Знову глянув карту, мені треба виходити в селищі Якобені, звідти якихось ще 100 км проїхати.

Сучава

Так і поїхав через Кимпулунг Молдованєц, через мальовничий перевал з серпантином, десь 10-ма поворотами і мальовничою залізницею, що йшла паралельно. Скільки ще разів я себе картав за те, що провтикав поїзд, але якось іншим разом.

Власне вийшов в Якобені десь в 16:30, ще купа часу, я по-любому доберусь. Але скромна зупинка і дуже пожвавлений рух натякали що здається я приїхав. Хвилин 20 ніяких автобусів і близько не було і  я зрозумів, цей настав час, час для автостопу. Що може бути краще зупиняти машини, взагалі не знаючи мови і їхати невідомо куди?

Якобень

Пройшло ще хвилин 20 і зупиняється якийсь бусік з трьома мужиками. Ну я кажу що мені взагалі то в Вішеу-Де-Сус, але вони їхали лиш до Карлібаби, це десь таково. Що робити? Поїхали, це все одно ближче. Залізаю я в салон і кажу що власне я з України, на моє привелике здивування вони одразу зі мною заговорили українською. В голові одразу думки "Агоу, у нас в деяких румунських селах українською не знають, а тут....., оце пруха". Але цьому є логічне пояснення, до кордону то по прямій 20 км, та й не треба забувати про Буковинське віче, тут власне карта, яка все поянює .І зі шкільного курсу літератури можна згадати звідки була Ольга Кобилянська, правильно, з містечка Кимпулунг.

Ну, досить шовінізму, доїхали ми швиденько, дорога була трошки з ямами, поговорили за політику, ЄС, але чомусь їх найбільше курс рубля до євро цікавив, не розумію чому. Приїхавши, вони мені побажали удачі, сказали якщо що, то можна зупинитись в готельчику через 2 кілометри, короче всьо мало би бути окей. Я пішов в магазин, купив шось поїсти, ковбаси сиру, йогурт, там хліб, все таке, на магазині побачив що в 20:40 має бути автобус до Вішеу-де-Сус, круто. Отже сьогодні доїду. Вже була 6 година, трошки темно, то я вирішив вже не паритись і сподіватись на той автобус.

Десь в 8-й годині, підійшов до мене якийсь мужичок, трошки на підпитку, який троха знав українську(трясця, та шо ж це таке, я ж в Румунії!), у нього брат вже 20 років як живе в Кривому Розі, разом вони вчились в школі в Бухаресті. Трошки тяжко йому було говорити, але я все розумів, запросив мене до себе заночувати, але я відмовився по єдині причині, пити в той день не хотілось, але я ще потім пошкодую про це.

Автобус так і не приїхав, нічого дивного, ну я і потопав в той готель. Там була якась вечірка чи весілля, але мені сказали що місць нема, от трясця, і шо тєпєрь дєлать? 10 година, а ти чорт зна де. Ну нічого, пішов назад, до Якобені було десь 25 км, може десь до 3-ї години дійду. Пройшовши десь 5 км, побачив заправку, яка ще працювала, прямо як в американських фільмах і там один вуйко працював, я його спитав про якийсь пансіон недалеко, він сказав що десь через 4 кілометри буде один. Ну і добре, тепер хоч надія є.

Пройшов я десь 5 кілометрів ще, ноги вже не тримали і нарешті пансіон, який був закритий, от трясця, але там були номери телефону на великому стенді з інмецьким прапором, на рахунку десь 30 грн, дзвінки в роумінгу 16 грн, встигну сказати що "ай ем е туріст, вонт ту сліп ін йо пансіон". Ага, щас, німецький прапор не просто так висів, мені пояснили що мене не розуміють ніц. Трясця, і це Європа? Швиденько згадав кілька фраз з півторамісячного курсу німецького(на який я забив), і пояснив що в них пансіон закритий. Ну, коротше мені двері відкрилиі запросили всередину, вони реально ніц по-англійськи не говорили, переписали мої дані паспорту і я заплатив за ночівлю 130 лей (на березень 2014-го це було десь 300 грн), ну і фіг з ним, в мене є ліжко, решта мене не гребе. Продовження буде попізже...... 

Туто ліг спати і все було по цимбалах

Вигляд з вікна на ранок