Романія Маре

Дуже часто я дивився на карту і думку гадав, це ж всього 40 км, а ніколи там не був, треба буде якось поїхати, по-любому треба, треба, треба....

І ось отримав взимку словацьку візу, прокатався трошки і думаю треба буде якось на вихідних поїхати, по-любому треба і в кінці березня, перечитавши положення про транзит Румунії з шенгенською візою, вирішив, поїду на вихідні з однією метою" відвідати лісову вузькоколійку в Вішеу-де-Сус. Потім в Солотвино перейду кордон і через Рахів додому.

Встав по-раніше, десь в 6-й годині і гайда на автобус, який в 7.10 відправляється на Сучаву. Туди я планував приїхати в 10-й годині і далі поїздом в першій годині до Вішеу-Де-Жос, пересадка в Салві і в 20:44 Вішеу-Де-Жос, там невеликий готель прямо біля вузької колії.

Але, власне як завжди, все пішло не за планом. Автобуса сьогодні не було. Чи то він поломився чи що, але то мене не сильно цікавило, ідея, яку я так довго виношував накривалась мідним тазом... От тільки здаватись було рано. В 8-й годині їхав автобус прямо до КПП "Порубне". Швиденько дивлюсь в планшет, є піший перехід, класно, їдемо. Десять гривень за маршрутку і я приїхав. Підходжу до прикордонника, до шлагбауму, питаю "Тут у вас кордон переходять?". Він такий : "Ага". Дає мені якийсь папірчик і каже іди туди до митниці, потім до прикордонника. Ну я й пішов, прикордонник, як завжди, доколупався до мого намоклого паспорта, запитав куди їду, і пропустив далі до румунів. Румуни запитали те саме, плюс ще алкоголь сигарети, стандартно, коротше, 15 хвилин і я за кордоном. Пізніше я з'ясував, що тепер в Румунію спокійно можна їхати без всяких транзитів по шенгену.

От вона Romania mare

Тепер треба пішки протопати зо 4 км до Серету, ближче населених пунктів просто не має. Ну і вперед. Перше що кидається в очі, знамениті бетонні стовпчики, що стоять на всіх дорогах, вказуючи відстань до малого населеного пункту і великого. За річкою Серет знаходжу якусь закинути колію зі станцією, невідомо коли там останній раз був поїзд. Власне сам Серет дуже затишний, відмінність просто на очах, все таке неквапливе, безтурботне, просто жах. Зняв трошки румунських пластмасових леїв в банкоматі, купив в магазині шось поїсти і треба шукати де автобус на Сучаву. В кого ж треба питати, звичайно в поліцейських, в принципі я здогадувався що там зупинка, але вони мені тільки це підтвердили.

Хвилин 15 і під'їхав автобус, новенький, великий, якийсь кореєць чи китаєць. За вікном ті самі пейзажі що в нас, поля, села, майже ті самі люди, от тільки автобус не трясе, а плавно пливе наче по Дністру, так я і заснув і прокинувся вже в Сучаві. На поїзд вже не встигав........

Той самий стовпчик

А туто пише трьома мовами - румунською, українською і англійською, якась у них там програма розвитку туризму

 Серет

 Закинута станція

  

Пройшовся трошки в центр, купа магазинів секонд-хенду(напевно вже не працюють), пішохідні вулички, не знаю навіть з чим порівняти, такий собі Хмельницький з румунською ноткою. 

Вирішив все ж сходити на вокзал поїзди хоч пофоткати. Пройшовся трошки, глянув в карту, глянув на інший берег річки Сучава і зрозумів що треба іти на автобус шукати як добратись до Вішеу-Де-Сус. Прямого автобуса, що не дивно не було, був лиш до Клуж-Напока. Знову глянув карту, мені треба виходити в селищі Якобені, звідти якихось ще 100 км проїхати.

Сучава

Так і поїхав через Кимпулунг Молдованєц, через мальовничий перевал з серпантином, десь 10-ма поворотами і мальовничою залізницею, що йшла паралельно. Скільки ще разів я себе картав за те, що провтикав поїзд, але якось іншим разом.

Власне вийшов в Якобені десь в 16:30, ще купа часу, я по-любому доберусь. Але скромна зупинка і дуже пожвавлений рух натякали що здається я приїхав. Хвилин 20 ніяких автобусів і близько не було і  я зрозумів, цей настав час, час для автостопу. Що може бути краще зупиняти машини, взагалі не знаючи мови і їхати невідомо куди?

Якобень

Пройшло ще хвилин 20 і зупиняється якийсь бусік з трьома мужиками. Ну я кажу що мені взагалі то в Вішеу-Де-Сус, але вони їхали лиш до Карлібаби, це десь таково. Що робити? Поїхали, це все одно ближче. Залізаю я в салон і кажу що власне я з України, на моє привелике здивування вони одразу зі мною заговорили українською. В голові одразу думки "Агоу, у нас в деяких румунських селах українською не знають, а тут....., оце пруха". Але цьому є логічне пояснення, до кордону то по прямій 20 км, та й не треба забувати про Буковинське віче, тут власне карта, яка все поянює .І зі шкільного курсу літератури можна згадати звідки була Ольга Кобилянська, правильно, з містечка Кимпулунг.

Ну, досить шовінізму, доїхали ми швиденько, дорога була трошки з ямами, поговорили за політику, ЄС, але чомусь їх найбільше курс рубля до євро цікавив, не розумію чому. Приїхавши, вони мені побажали удачі, сказали якщо що, то можна зупинитись в готельчику через 2 кілометри, короче всьо мало би бути окей. Я пішов в магазин, купив шось поїсти, ковбаси сиру, йогурт, там хліб, все таке, на магазині побачив що в 20:40 має бути автобус до Вішеу-де-Сус, круто. Отже сьогодні доїду. Вже була 6 година, трошки темно, то я вирішив вже не паритись і сподіватись на той автобус.

Десь в 8-й годині, підійшов до мене якийсь мужичок, трошки на підпитку, який троха знав українську(трясця, та шо ж це таке, я ж в Румунії!), у нього брат вже 20 років як живе в Кривому Розі, разом вони вчились в школі в Бухаресті. Трошки тяжко йому було говорити, але я все розумів, запросив мене до себе заночувати, але я відмовився по єдині причині, пити в той день не хотілось, але я ще потім пошкодую про це.

Автобус так і не приїхав, нічого дивного, ну я і потопав в той готель. Там була якась вечірка чи весілля, але мені сказали що місць нема, от трясця, і шо тєпєрь дєлать? 10 година, а ти чорт зна де. Ну нічого, пішов назад, до Якобені було десь 25 км, може десь до 3-ї години дійду. Пройшовши десь 5 км, побачив заправку, яка ще працювала, прямо як в американських фільмах і там один вуйко працював, я його спитав про якийсь пансіон недалеко, він сказав що десь через 4 кілометри буде один. Ну і добре, тепер хоч надія є.

Пройшов я десь 5 кілометрів ще, ноги вже не тримали і нарешті пансіон, який був закритий, от трясця, але там були номери телефону на великому стенді з інмецьким прапором, на рахунку десь 30 грн, дзвінки в роумінгу 16 грн, встигну сказати що "ай ем е туріст, вонт ту сліп ін йо пансіон". Ага, щас, німецький прапор не просто так висів, мені пояснили що мене не розуміють ніц. Трясця, і це Європа? Швиденько згадав кілька фраз з півторамісячного курсу німецького(на який я забив), і пояснив що в них пансіон закритий. Ну, коротше мені двері відкрилиі запросили всередину, вони реально ніц по-англійськи не говорили, переписали мої дані паспорту і я заплатив за ночівлю 130 лей (на березень 2014-го це було десь 300 грн), ну і фіг з ним, в мене є ліжко, решта мене не гребе. Продовження буде попізже...... 

Туто ліг спати і все було по цимбалах

Вигляд з вікна на ранок